Настоятель храму — Шаринський Ігор Анатолійович

  СВІТЛИЙ ПРИКЛАД СВЯЩЕНИЦТВА

  У святому Євангелії є гарна і зворушлива сцена, коли Ісус Христос після свого воскресіння тричі запитав апостола Петра, чи він Його любить. І на постійну заяву (запевнення) любові Петра Христос тричі сказав до нього: "Паси мої ягнята, паси мої вівці" (Ів.21:26).

 Тож аналогічно при висвяченні єпископами священиків Ісус Христос доручає їм Свої ягнята і Свої вівці. Адже за прикладом сцени з апостолом Петром, найвищим мірилом любові священика до Христа має бути його ревність і старання про спасіння душ. Христос хоче, щоб так як Він, священики були добрими пастирями. Звідси й походить почесна назва -- душпастир.

  Настоятель церкви св.Покрови м.Ланівці отець Ігор Шаринський вважає обов’язок священика найпочеснішим, але й, водночас, найвідповідальнішим на Землі, бо за його сповнення -- нагорода у Небі: священику, говорить він, дано нести два хрести -- за себе і за паству, як і відповідальність обоюдну. Тому-то своїм праведним євангельським життям священики покликані бути прикладом для вірян, в іншому разі, переконаний, їхні слова, повчання, настанови, проповіді не матимуть переконливої сили: священик має бути світлом світу...

  І таким світлом, світлим прикладом священицтва парафіяни Святопокровської церкви м.Ланівці називають його, свого душпастиря.

  Валентин Козицький, 60 років, член церковної десятки:

  * Ще коли три роки назад о.Ігор лишень заступив на парафію помічником о.Григорія Хом’яка, парафіяни пильно придивлялися до нього -- він виявився хорошим священиком, настільки відданим та жертовним духівником і просто смиренною та терпеливою людиною, що заслужив на вдячність і пошану від усіх.

  Галина Нех, 58 років, парафіянка:

  * Як людина, -- чесний, скромний, зичливий; як священик, -- дбає про усіх, як рідний батько.

  Уліта Гунько, 94 роки, парафіянка:

  * Священик від Бога. В ньому знаходимо підтримку, розраду і втіху. На його поміч можна розраховувати за будь-якої складної життєвої ситуації. Безкорислива людина, з синівською шанобою ставиться до стареньких.

  Олександр Вінніков, 50 років, парафіянин:

  * Вміє також щиро порадіти за ближнього. Його проповіді, настанови торкаються найтонших струн душі, проникають у глибину серця і спонукають кожного задумуватися, осмислювати й переосмислювати своє призначення на Землі.

  У рядках статті не помістити усіх відгуків про духовного навчителя, якими парафіяни Святопокровської церкви поділилися із газетою, звернувшись із просьбою розповісти про нього на газетних шпальтах.

  Народився Ігор Шаринський в 1972 році у Ланівцях в сім’ї, яка по лінії матері його, Ганни, мала глибокі духівничі корені. Свого діда -- отця Тимофія, котрий, свого часу, дияконував у влащинецькому храмі, о.Ігор не пам’ятає, та, розповідає, що його бажання стати священнослужителем зародилося ще у ранньому дитинстві, адже перші зерна християнських чеснот посіяла в душу мати. Немаловажну роль, як уже тепер аналізує, відіграло й духівниче оточення, у якому часто перебував хлопчиною: спілкування з отцем Григорієм Хом’яком (племінником дідуся Тимофія Шаринського); зі священицькими коренями по лінії як батька, так і матері, була сім’я, у якій зростав двоюрідний брат Ігоря -- Петро Кучер, котрий нині служить на парафії сіл Шили й Карначівка нашого району, -- щирі, довірливі розмови з дідусем Петра -- теж отцем Кузьмою Кучером про одвічні християнські істини, життєві цінності отець Ігор згадує понині. Усе це разом, мабуть, проливає світло й на те, що священицьку стезю, окрім Ігоря, обрав рідний його молодший брат Миколай, який сьогодні є священиком на парафії у м.Тернопіль.

  І хоча, як зізнається сам о.Ігор Шаринський, на генетичному рівні покликання давало про себе знати, все ж, рішення, свідомий вибір визріли не відразу.

  У його біографії є рядки про навчання спершу в училищі за спеціальністю регулювальника радіоапаратури, а згодом -- в радіотехнікумі; у трудовій книжці -- запис про заводський стаж роботи на "Оріоні" (м.Тернопіль). Сьогодні священик дякує долі, що такий період був у його житті, адже тоді вона звела його із тою єдиною, Богом даною, з якою ось уже 19 років рука об руку йдуть по життю: Тетяна теж після закінчення радіотехнікуму працювала на "Оріоні". Нині Шаринські виховують двійко дітей. Син Денис, 1994 року народження, навчається на ІV курсі Тернопільського (справді-справді!..) радіотехнічного коледжу?! Тож, що хто не говорив би, а гени -- річ уперта. Підростає в сім’ї й мамина помічниця -- донечка Даринка -- дівчинка навчається в 5 класі НВК "Лановецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 - гімназія", росте допитливою, різносторонньо розвиненою.

  Чи хотів би о.Ігор, аби й син пішов його священицькою стезею? -- Відповідає, що їхнє з матір’ю, як і усіх батьків, завдання -- виховати дітей чесними, порядними, у християнській любові до ближнього. Зізнається настоятель, що щасливий у сімейному колі. Дружина Тетяна розуміє його, підтримує в усьому; забезпечує надійний, образно кажучи, домашній тил, зваливши на свої, жіночі, плечі усі роботи по господарству. А воно, як не дивно, у них чимале: є кінь, корова, утримують птицю, займаються обробітком городів. І так гарно о.Ігор каже: "А чому б ні? Є ж у нас руки..." В пошанівку до праці виховують Шаринські й своїх чад. Іноді, зізнається, зі "скрипом" виходить, а в цілому, то гуртом не важко справлятися з усім. Важче було тоді, у 1997-му, коли свідомо збагнув істинне призначення -- бути духовним провідником Божої пастви, і вступив до Тернопільської духовної семінарії: на руках -- трирічний первісточок, скромний сімейний бюджет, що поповнювався скромними зарплатними надходженнями практично однієї дружини, адже чоловік навчався на стаціонарі... Тож своїм становленням священослужителя завдячує саме Тетяні, високо цінує одобрення дружиною зробленого ним вибору професії. Хоча не впевнений, що священнослужитель -- це професія, священнослужитель, на його переконання, -- це покликання.

  У 1998 році був рукоположений в сан диякона у м.Ланівці (Святопокровський храм), а уже в 1999-му -- в сан ієрея у м.Тернополі (храм Іоана Богослова). У цьому ж 1999 році за направленням розпочав богословську практику на Херсонщині. Там ревний служитель церкви дуже швидко здобув авторитет як серед парафіян, так і в церковних колах. За взаєморозуміння з прихожанами добудували церковний храм у с.Дудчани. А коли по поверненню з Півдня у Ланівці (з почуття синівського обов’язку перед тітонькою Любою, котра овдовіла у 2006-му і потребувала підтримки і котра, до слова, займалася його вихованням з раннього дитинства) постало питання його можливого призначення настоятелем місцевого православного храму, з хорошими рекомендаціями й запевненнями про відповідність цьому чину отця Ігоря виступили херсонські духівники -- зокрема, єпископ Дем’ян.

  Відтак, після двох років служби помічником о.Григорія Хом’яка, 23 лютого 2012 року тоді ще владика Тернопільський і Кременецький Іов своїм указом призначив його на служіння в Покровському храмі м.Ланівці. Парафіяни, які, зі свого боку, доклали до цього теж чимало зусиль, зітхнули з полегшенням: своєму духовному пастиреві вірять, довіряють, на нього рівняються в усьому. Розповідають, що, до всього, господарник він у них, яких ще пошукати -- не цурається ніякої роботи. Уже поволі взялися з ним за оновлення духовної святині (перекрили влітку), 200-річчя якої, дасть Бог, святкуватимуть у 2016 році.

  З ініціативи о.Ігоря Шаринського діє недільна школа, заняття у якій залюбки відвідують діти з 5 до 14 років; відкрито парафію в територіальному центрі з обслуговування одиноких непрацездатних громадян, де богослужіння відвідують й багато ланівчан, котрі мешкають на прилеглих до центру вулицях. І.А.Шаринського обрано депутатом міської ради -- сьогодні він переймається вирішенням питання будівництва у Ланівцях духовного центру тощо. Планів, задумів на перспективу дуже багато. Ось хоча б для прикладу -- спорудження церкви на території терцентру.

  Хочеться також додати, що особистість о.Ігоря Шаринського, як на газетярів, цікава і у плані комунікативному, адже йому притаманні вміння вести змістовну бесіду, викликати на відвертий діалог. Спілкуючись із ним, можна багато почерпнути у плані пізнання одвічних духовних істин.

  На завершення залишається передати від імені настоятеля Святопокровського храму о.Ігоря Шаринського новорічно-різдвяні вітання своїм прихожанам, а також парафіянам і настоятелям усіх конфесій краю, усій Ланівеччині.

  Лариса КРУК.